Закрита форма туберкульозу: чи можна заразитися і як передається туберкульоз

Закрита форма туберкульозу – один з можливих варіантів розвитку цього серйозного інфекційного і соціально залежного захворювання, збудником якого є кислотостійкі мікобактерії (МБТ) з високою патогенністю. Науці відомо кілька десятків видів таких мікобактерій, але туберкульоз у людини викликають тільки три з них: переважно – людський, рідше – бичачий і проміжний. У перші два роки ризик розвитку захворювання у інфікованого становить 8-10% і в подальшому поступово знижується.

Як передається туберкульоз?

Можливі шляхи зараження туберкульозом через шлунково-кишкового тракту, пошкоджену шкіру, слизові оболонки або внутрішньоутробно при ураженні плаценти спостерігаються досить рідко. У переважній більшості випадків інфікування відбувається аерогенним повітряно-крапельним або повітряно-пиловим способом від хворих з постійним або періодичним виділенням бактерій.

Воно може бути:

  • масивним – найбільш небезпечному для оточуючих, при якому хвора людина може виділяти з мокротою понад мільярд мікобактерій на добу;
  • мізерним – представляє меншу небезпеку; в цьому випадку мікобактерії в мокроті можна виявити лише спеціальними методами.

На можливість інфікування впливають тривалість контакту з хворим, обсяг виділених їм в повітря МБТ, імунітет здорової людини. У дітей виділення мікобактерій спостерігається рідко.

Один заразний хворий на рік інфікує до десяти чоловік. У одного з двадцяти інфікованих розвивається туберкульоз.

Потрапили в організм мікобактерії поширюються з потоком крові або лімфи і осідають на внутрішніх органах, де формується специфічне запалення з формуванням фіброзних капсул. Надалі первинне інфікування змінює латентна інфекція, яка перетікає в активну форму і рецидивний туберкульоз.

Захворювання виникає далеко не у всіх інфікованих.

Розвитку захворювання сприяють наступні соціальні та медико-біологічні фактори:

  • погані матеріально-побутові умови життя;
  • тривале перебування в осередках тубінфекції;
  • стреси;
  • погана екологія;
  • ВІЛ;
  • наркоманія, алкоголізм;
  • цукровий діабет;
  • хвороби шлунково-кишкового тракту і нирок;
  • професійні хвороби легенів – пневмоконіози;
  • психічні хвороби;
  • вагітність, пологи і післяпологовий період;
  • тривала гормональна або протипухлинна терапія;
  • в разі повторного контакту з МБТ при наявності залишкових змін після вилікуваного захворювання.

Спосіб передачі не залежить від форми туберкульозу. А оскільки мікобактерії не завжди вдається виявити лабораторними методами, то не існує і однозначної відповіді на питання: заразний чи туберкульоз у людини, формально не є бактеріовидільником. При тісному, тривалому контакті з хворим ризик інфікування зростає.

За формою перебігу і характеру бактеріовиділення (бацил Коха – БК або туберкульозних бацил – ТБ) хвороба умовно ділять на:

  • активну (відкриту) форму – при виявлених за допомогою досліджень МБТ і однозначною небезпеки хворого (БК + / ТБ +);
  • неактивну (закриту) форму – при не виявлених в виділеннях МБТ і потенційну небезпеку для оточуючих (БК-/ ТБ-).

Найчастіше такий розподіл стосується ураження легень – найпоширенішого виду захворювання, однак існують і різновиди позалегеневий локалізації. А що ж означає закрита форма туберкульозу і наскільки це небезпечно?

Симптоми і діагностика

Закрита форма туберкульозу зустрічається найбільш часто і діагностується в 80% виявлених випадків початковій стадії хвороби. В цьому випадку, завдяки імунітету, стримуючому поширення інфекції, мікобактерії залишаються всередині утворилися капсул, а запальні вогнища НЕ розростаються і можуть гоїтися з утворенням нових по сусідству. Таким чином, в залежності від роботи імунної системи інфікованого і стадії розвитку його хвороби туберкульоз легенів може бути заразним або практично немає.

При несприятливих умовах патогенна среда, викликана бактеріями, виходить з-під контролю. Прокинулася інфекція активно поширюється, вражаючи внутрішні органи. У хворого починається активне виділення збудника туберкульозу. Захворювання переходить у відкриту стадію і при відсутності своєчасного лікування може приймати важкі форми, наприклад, фіброзно-кавернозний туберкульоз легень або міліарний туберкульоз, в разі вторинного інфікування – вогнищевий туберкульоз легенів, а також їх можливі ускладнення.

Закрита форма туберкульозу має змащені симптоми. Інфекція може роками ховатися в організмі, ніяк себе не проявляючи. Специфічні ознаки, що дозволяють з упевненістю говорити про наявність захворювання, в даному випадку відсутні.

Найчастіше пацієнти відзначають наступні особливості хвороби:

  • втрату ваги;
  • хронічну втому, слабкість і швидку стомлюваність;
  • напади запаморочення;
  • незначні труднощі з диханням і сухий кашель;
  • слабкі грудні болю.

Такий стан може спостерігатися протягом декількох місяців, і, найчастіше, хворі не надають йому великого значення. З наростанням інфекційного процесу симптоми причаївся закритого туберкульозу виявляються чіткіше: болі в грудях посилюються, збільшуються лімфовузли, періодично піднімається температура, а при наявності вогнища в легенях розвивається туберкульозний плеврит.

Перші ознаки туберкульозу стають очевидними лише з переходом захворювання у відкриту форму, коли руйнування тканини легенів приводить до появи сильного кашлю з мокротинням і / або кров’ю.

Закрита форма туберкульозу досить важко виявляється при стандартному обстеженні, яке проводиться з використанням інструментальних і лабораторних методів. Аналіз мокротиння зазвичай не виявляє мікобактерії. З найбільшою вірогідністю говорити про інфікування можуть лише способи туберкулінодіагностики (проба Манту, Діаскінтест), імуноферментний аналіз крові (ІФА) і квантіфероновий тест, які виявляються позитивними. Високу ефективність при обстеженні дають флююорографія і УЗД, в той час як рентген має малу інформативністю. Додатково може бути рекомендовано дослідження за допомогою комп’ютерної або магнітно-резонансної томографії.

При підозрі на туберкульоз в закритій формі слід звернутися в тубдиспансер за консультацією фтизіатра і призначенням необхідного обстеження. Своєчасне визначення захворювання запобіжить перехід до гострої стадії.

зараження

Закритий туберкульоз, як правило, не передається. Відсутність активності МБТ у хворого практично виключає інфікування здорової людини. Зараження відбувається вкрай рідко, а якщо трапляється, то переважно аерогенним шляхом – так само, як передається і відкрита форма туберкульозу.

Однак навіть вкрай незначна кількість бацил може виявитися достатнім числом для зараження осіб з ослабленим імунітетом.

До групи ризику входять:

  • пенсіонери;
  • діти;
  • люди, які ведуть асоціальний спосіб життя;
  • що знаходяться в тривалому стресі, хронічно недосипають;
  • мають супутні захворювання.

Шанси на інфікування підвищуються і при тривалому контакті, особливо, в закритих приміщеннях з недостатньою вентиляцією. Слід пам’ятати, що перехід неактивної форми в активну деякий час може залишатися непоміченим, а значить, потенційна загроза може перерости в реальну.

При будь-якому контакті з хворим закритою формою туберкульозу ймовірність зараження не перевищує 0,1% від загального числа тубінфікованих.

Лікування закритого туберкульозу

Сильна імунна система перешкоджає переходу закритої форми туберкульозу в відкриту, не дозволяючи інфекції поширюватися, в той час як хворі з групи ризику схильні до розвитку відкритої форми захворювання.

Захворювання має хронічний перебіг з чергуванням спалахів активності і періодів ремісії, при якому в організмі відбувається повільне руйнування клітин. Подібний характер процесу вимагає комплексного підходу до лікування і ретельного лікарського контролю. Труднощі з діагностикою нерідко призводять до того, що лікування закритої форми туберкульозу починається досить пізно. Іноді відкрита і закрита форма легеневого туберкульозу приймається за пневмонію. У таких випадках призначається антибактеріальне лікування запального процесу, а після завершення курсу проводиться повторне обстеження пацієнта.

Антибактеріальна терапія стримує розвиток патологічного процесу, значно знижуючи ймовірність переходу до активної стадії. Але МБТ легко пристосовуються до негативних умов навколишнього середовища, а також здатні швидко виробляти лікарську стійкість, що заважає повноцінному лікуванню.

Лікування будь-якої форми захворювання проводиться під обов’язковим наглядом фтизіатрів, тому не має значення – туберкульоз у пацієнта заразний чи ні. При необхідності хворий поміщається в стаціонар. Оскільки захворювання є соціально небезпечним, відмова від госпіталізації при виявленні його активної форми може спричинити за собою напрямок на примусове лікування за рішенням суду.

Народні засоби при лікуванні хвороби неефективні, а самолікування – небезпечно.

Закрита форма туберкульозу лікується виключно в тубдиспансері за наступною схемою:

  1. Медикаментозне лікування з використанням Ізоніазиду (фтивазид, метазід), антибіотиків групи рифаміцин – ізольовано або в комплексі. Дозування залежить від тривалості терапії. У деяких випадках прийом Ізоніазиду здатний викликати серйозні порушення з боку нервової системи або стати причиною виникнення лікарського гепатиту. Це вимагає коригування дози, а в тяжкому випадку – скасування препарату.
  2. Фізіотерапія.
  3. Санаторно-курортне лікування.

Користь надають лікувальне харчування, ЛФК, дихальна гімнастика. Надалі необхідно вести здоровий спосіб життя, виключити нікотин і алкоголь, забезпечити повноцінне харчування, вживати заходів для підтримки імунітету.

Лікування туберкульозу тривале – від 3 місяців до року. Прогноз – сприятливий, але зі збереженням ймовірності повторного зараження, тому хворий підлягає диспансерному обліку з регулярними оглядами фтизіатра.

Без відповідного лікування закрита форма захворювання може перейти в активну стадію. Відкритий туберкульоз при відсутності необхідної терапії призводить до інвалідизації і летального результату.

профілактика

Першочерговим завданням держави є поліпшення епідеміологічної обстановки. У заданих умовах важливим об’єктом державної уваги стає виявлення вже хворих на туберкульоз людей і вогнищ інфікування.

Заходи профілактики для попередження поширення захворювання на увазі:

  • санітарна освіта населення;
  • специфічну профілактику, в яку входять вакцинація БЦЖ і застосування протитуберкульозних хіміопрепаратів;
  • туберкулінодіагностику у дітей;
  • щорічні диспансеризації дорослих.

Боротьба з туберкульозом тривала і складна, тому хворобу легше попередити, ніж лікувати. Для цього потрібно виконувати ряд умов, спрямованих на зміцнення імунітету та зниження ризику зараження.

До таких доступним попереджає заходів належать:

  1. Відмова від куріння і алкоголю.
  2. Правильне збалансоване харчування.
  3. Прийом вітамінів.
  4. Активний спосіб життя.
  5. Спорт, загартовування, провітрювання.
  6. Дотримання правил гігієни.
  7. Планова флюорографія.

Потрібно уникати спілкування з хворими на відкриту форму туберкульозу. Найбільшу небезпеку становлять ті з них, у кого вражені органи дихання з деструкцією в зоні запалення.

У деяких випадках може знадобитися консультація фтизіатра. Вона необхідна, якщо:

  • контакт був тісним і тривалим;
  • здоровий контактує відноситься до групи ризику;
  • бактеріовиділювач – член сім’ї.

При виявленому інфікуванні не слід відмовлятися від хіміопрофілактики. Також важливо пам’ятати, що регулярне проходження дорослими флюорографічного обстеження та туберкулінодіагностика в дитячому віці дозволяють виявити інфікування і закритий туберкульоз легенів на ранній стадії.

Поширення тубінфекції залежить від умов життя і культурного рівня, звичок вже хворих і чисельності контактує з ними населення. Тільки активна взаємодія всіх учасників епідемічного процесу дозволить зменшити ризик інфікування здорових людей.

Ссылка на основную публикацию